Вже темно, та сонця нема, і місяць не світить. Тільки ліхтар у руці, маленький потужний ліхтар, дорогу освітить?
Можливо, вночі серед лісу густого, страшного нічого нема, бо все страшне саме боїться. Боїться чого? Що там ще хтось є, невідомо хто, є.
Та буде світанок, і світло та сонце. Туман розійдеться, дорога знайдеться, та вийти із лісу.
Та хто б там не був, майбутнє там є, невідомо яке. І це може лякати. Лякати не гірше ніж будь яка хрінь в темноті. Та майбутнє боятись — не жити сьогодні. Сидіти, не знати, чекати. Та хто не ризикує — той лох. А шампанського вип’ють усі.
Ми бачимо зорі, що сяють нам всюди, на небі, та так не завжди, не завжди, і я не про хмари. Ми бачимо минуле, те чого вже нема, бо вже не всі зорі сяють. Хоч ми ще бачимо їх. І так з нашим життям. Я про цей день, цю годину що вже минула, і все. Ця година тільки в нашій пам’яті, на наших фото, на відео з камер спостереження, яке видалиться через пару днів. В нашій роботі, творчості, в тому що ми зробили. І все, життя цієї години пройшло…
А мораль цій казці, ось, така:
Живіть “сьогоднішнім вогнем”, Бо завтра, буде завтра. Та відкладіть на завтра те, що сьогодні ще не треба. А зробіть сьогодні те, що завтра вже не встигнеш.
Та до чого я це все?
Життя одне, воно йде зараз, швидко, плине, непомітно.
Творіть! Творіть для щастя, для життя. Для когось, та для себе. Все, все що є, що буде, буде все. Тільки треба не здаватись, не тупити, не сидіти, не робити якусь хрінь. Шукати щастя — воно ж є, десь є, можливо поряд, може й ні.
Дещо саме з’являється в житті, а дещо треба роздобути. А дечого й не буде. Та як би не хотіти нам цього, цього всього, нам недостатньо. Нам треба більше вихідних! Нам треба, треба, треба… Всього не мати, та й не треба. Та треба постаратись мати, досягти мети, в житті, попрацювати. Але поєднати це з життям, бо воно ж бо, не чекає.
Залишити відповідь